Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Помня Прошлое, Созидая Будущее, Жить Настоящим!

Традиция - Революция - Интеграция

Вы, Старшие, позвавшие меня на путь труда, примите мое умение и желание, примите мой труд и учите меня среди дня и среди ночи. Дайте мне руку помощи, ибо труден путь. Я пойду за вами!

Наши корни
: Белое Дело (РОВС / РОА - НТС / ВСХСОН), Интегральный национализм (УВО / УПА - ОУН / УНСО), Фалангизм (FET y de las JONS / FN), Консервативная революция (AF / MSI / AN / ELP / PyL)
Наше сегодня: Солидаризм - Традиционализм - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Интеграция

8 мар. 2008 г.

Stepan BANDERA (1909-1959), Ukrainian National Fuhrer




http://www.stepanbandera.org/

Stepan Andriyovych Bandera (ucraniano: Степан Андрійович Бандера) (1 de enero de 1909- 15 de octubre de1959) fue un patriota y líder nacionalista ucraniano que dirigió la Organización de Nacionalistas Ucranianos (OUN).
Nació en la aldea de Stary Ugryniv, en la región de Kalush, en Galicia (hoy es el Óblast de Ivano-Frankivsk), que en aquel tiempo estaba dominada por el Imperio Austrohúngaro. Su padre, Andriy Bandera, era un Padre de la Iglesia Greco Católica. Su madre, Myroslava Bandera, provenía de una antigua familia clerical, siendo la hija de un Padre de la Iglesia greco-católica.
Stepan pasó su infancia en Stary Ugryniv, creciendo en una atmósfera de patriotismo ucraniano. El frente de la Primera Guerra Mundial pasó cuatro veces por su aldea, y en 1917 sus pobladores también fueron testigos de la destrucción y caos traídas por las tropas zaristas impregnadas en las ideas ideas bolcheviques. Bandera escribió en sus memorias sobre "La enorme diferencia entre las unidades militares ucranianas y moscovitas".
En la primavera de 1922 su madre murió de tuberculosis. Desde 1922 Bandera fue miembro del Plast, una organización de scouts ucranianos. Acaba la escuela en 1927. En 1929 ingresa en la Organización de Nacionalistas Ucranianos (OUN), donde asciende rápidamente a diversos cargos y en 1933 ya era jefe regional y comandante de la Organización Militar Ucraniana (UVO).
En julio de 1934 fue arrestado por la policía polaca y condenado a muerte, pero la pena fue conmutada a cadena perpetua. El 1 de setiembre de 1939 comienza la Segunda Guerra Mundial con la invasión de Alemania a Polonia. El 13 de setiembre los guardias de su prisión huyen ante el avance aleman y Bandera resulta en libertad.
En 1938 los servicios secretos soviéticos del NKVD habían asesinado en Holanda al líder del OUN Yevguen Konovalets, y la OUN se dividió en dos fracciones rivales: la OUN(b) lidereada por Bandera, y la OUN(m) dirigida por Andriy Melnik. Al salir de prisión Bandera encabeza su fracción e intenta reunir a todos los grupos que abogaban por la independencia de Ucrania en el Comite Nacional de Ucrania (UNK).
El 30 de junio de 1941, aprovechando la invasión de la URSS por Alemania, en UNK proclama en Lviv la independencia de Ucrania. Los alemanes inmediatamente arrestan a Bandera y a sus partidarios. Bandera fue mantenido en el campo de concentración de Sachsenhausen hasta que poco antes del fin de la guerra lo liberan en octubre de 1944. Los alemanes esperaban que Bandera a cambio retomara las riendas del Ejército Insurgente Ucraniano (UPA), que luchaba tanto contra la Wehrmacht alemana como contra el Ejército Rojo, y la dirigiera sólo contra la URSS. Pero Bandera se negó a colaborar con los alemanes. Sus hermanos Oleksiy y Vasiliy, murieron en el Campo de Concentración de Auschwitz.
Desde 1945 Bandera ya era el líder indiscutible del UPA y la OUN. Estas organizaciones continuaron luchando contra la URSS y la Polonia comunista, hasta que los órganos represivos de estos países lograron aplastar su lucha activa a mediados de los años 50. Bandera se vio obligado a emigrar, pero continuó la lucha por la independencia de Ucrania desde allí.
El 15 de octubre de 1959, a la entrada de su casa en Munich, Stepan Bandera fue asesinado por un disparo de cianuro realizado por el agente del KGB Bogdan Stashynskyi. Bandera fue enterrado el 20 de octubre en el cementerio de Waldfriedhof, Munich. Poco después Stashynskyi mostró remordimientos y huyó del KGB, entregándose a la policía alemana y confesando todo. La justicia alemana condenó a Stashynskyi a 8 años por el asesinato de Bandera, declarando que la culpa principal la tenía el gobierno soviético, porque la orden de asesinar a Bandera vino del jefe del KGB Alexander Shelepin y del Premier soviético Nikita Jrushchov. En 2005 en una entrevista al diario ruso Komsomolskaya Pravda el antiguo jefe del KGB Vladimir Kriuchkov reconoció que "el asesinato de Stepan Bandera fue uno de los últimos casos en que el KGB eliminó a personas indeseables por medios violentos".
El régimen soviético acusó a Bandera de "terrorista" y "colaborador nazi". Pero hoy en la Ucrania independiente su papel real ha sido reconocido. La mayor parte de la población de Ucrania lo considera un héroe nacional ucraniano, que dirigió la lucha por la independencia nacional contra dos imperialismos: el alemán y el soviético.
En el 2006 la administración de la ciudad de Lviv anunció el traslado de las tumbas de Stepan Bandera, Andriy Melnyk, Yevguen Konovalets y otros líderes del UPA y la OUN a una nueva área del Cementerio de Lychakivskiy, dedicada especialmente a los héroes de la lucha por la independencia nacional. El 13 de octubre de 2007 se inauguró en Lviv un nuevo monumento de bronce a Stepan Bandera. Se espera que para el 1 de enero de 2009 se abra el complejo memorial "Stepan Bandera".

http://es.wikipedia.org/wiki/Stepan_Bandera

La Diosa de la Unidad Nacional


Богиня Нацiональної Єдностi

У аудиторiї Могилянки було просторо. Лекцiя скiнчилася i студенти розбiглися хто куди. Марійка залишилася сама. Насолоджуючись тишею, вона заглибилася у пiдручник з iсторiї України. Марійка читала про осiнь 1918 року. Саме тодi вирiшувалася доля нашої країни. Ще можна було зберегти незалежнiсть, державнiсть. Якби тiльки українцi змогли домовитися помiж собою... Але цього не сталося. Кожен думав про себе. Кожен ставив поперед усе власнi полiтичнi переконання, власнi амбiцiї.

Гетьман вiдмовився йти на компромiс, а Петлюра з Винниченко почали революцiю. Вони перемогли... але так i не змогли побудувати сильної держави. Слабка i хаотична, УНР стала легкою жертвою московських бiльшовикiв... Марійка закрила книжку. Їй було сумно.

- Ну чому?! - думала вона. - Чому вони не могли домовитися? Їх же ж тiльки троє було: Петлюра, Винниченко, Скоропадський... І хоч i рiзнi вони були, але ж Україна в них одна на всiх....Марійка зiтхнула. Їй хотiлося плакати. - Чому вони були такi впертi? - думала вона далi. - Невже тiльки через гордiсть? Чи може... - Вона зупинилася. - Може... їм бракувало любовi? Жiночої ласки?
Вона уявила собi їх трьох - самотнiх, заглиблених у полiтику чоловiкiв.

- Звiсно ж! Їм бракувало сексу! Саме вiдсутнiсть задоволення спонукала їх до агресiї, до сперечань. Тому й повстала Директорiя проти Гетьмана...
От якби була бiля них дiвчина-патрiотка, вiддана українськiй справi... Якби була вона готова до самопожертви... Може й не довелося б тодi Денiкiну та Ленiну битися помiж собою за Україну - бо жоден з них i носа б до нас не сунув!

- Шкода, що я народилася запiзно... - подумала Марійка.
Вона зiбралася i пiшла до дому. Заглиблена у думки, вона помилилася коридором i заблукала. Заняття вже скiнчилися i всюди було порожньо. Нема в кого спитати дороги!Раптом вона помiтила, що за одними з дверей горить свiтло. Вона постукала i, не дочекавшись вiдповiдi, увiйшла.

- Хто це! - почула вона суворий голос. - Хто це насмiлився перервати мою наукову думку?

- Це я... - сором'язливо сказала Марійка. Вона вже зрозумiла, що потрапила до лабораторiї якогось великого вченого.

Вчений схилився над мiкроскопом. Вiн був невисокий i сивий. Бiлий халат був пропалений у кiлькох мiсцях - кислотою, або навiть радiоактивними речовинами.

- Ну, заходь, раз вже увiйшла! - сказав вчений. - Ти з'явилася вчасно! Я тiльки що закiнчив найважливiшу наукову працю у iсторiї людства! І я вiрю - мiй винахiд добряче таки послужить нашiй Українi!

Марійка озирала кiмнату. Усюди стояли якись колби з рiзнокольоровими рiдинами, що вже кипiли, тягнулися проводи, блищали осцилографи i монiтори.

- Я - професор Борщевський з Кафедри українознавства, - вiдрекомендувався вчений. - А ти хто така?

- Марійка... - сказала Марійка. - Я студентка. А що Ви таке винайшли?

- Машину часу! - вiдповiв професор. - Вона може пересунути людину у минуле - i повернути назад.

- У будь яку епоху? - спитала Марійка. - І навiть...Вона зупинилася, вражена несподiваною думкою.- І навiть... у 1918 рiк?

- Авжеж! - гордо сказав професор. Марійка почервонiла.- Що з тобою, дiтонько? - схвилювався Борщевський. - Ану розповiдай-но, що там у твоєму серденьку?

І Марійка розповiла.

Професор замислився. Потiм побiг до гiгантського обчислювального пристрою i почав щось вираховувати.

- Ти маєш рацiю, - сказав вiн. - Ймовiрнiсть успiху складає шістдесят дев'ять вiдсоткiв. І якщо тобi пощастить... - Ходiмо мерщiй! - перервав вiн сам себе. - Часу гаяти не можна! Сiдай у це крiсло! - Марійка сiла. - Я перенесу тебе у п'яте жовтня 1918 року. Саме у цей день вiдбулися переговори помiж гетьманом та майбутнiми керiвниками Директорiї...

Вчений натиснув на якись важіль i в все Марійки попливло поперед очима.

На якись час стало зовсiм темно. Дiвчина прийшла до тями у незнайомiй кiмнатi. Все навколо було заставлено антикварними меблями. За столом у високiй козацькiй шапцi сидiв Симон Петлюра. Справжнiй! Винниченко ходив поруч.

- Ми ввесь час казали всім, що ми — нація робітників і селян, - схвильовано казав вiн, намагаючись у чомусь переконати спiврозмовника. - В наших Універсалах, відозвах, промовах скрізь ми підкреслювали, що ми робітниче-селянська нація, що буржуазії в нас національно-свідомої немає, що наша історія так нас обчистила.

- Для мене вже з початку нашого руху ясним було, що наші національне державні змагання повинні перейти довгі щодо терміну і тяжкі своїми пробами митарства, поки ці змагання в певні державні форми скристалізуються, - рiзко вiдповiдав Петлюра. - Всі з'їзди українські, в тому числі і військові, були для мене показником не сили (реальної і зорганізованої) нашого народу, а демонстрацією національних емоцій, які ще треба було мільйонним масам в собі усвідомити і які повинні шляхом послідовної боротьби перетрансформуватися в певні вольові рухи української нації, в певні акти боротьби за свої національно-державні змагання.

- Ах! - гукнула Марійка i впала на диван. Вона зробила вигляд, нiби знепритомніла.

Петлюра та Винниченко пiдбiгли до неї.

- Що з Вами, добродiйко? Вам погано? - схвильовано питали вони. Марійка не вiдповiдала.

- Пане гетьман! - закричав Винниченко. - Пане гетьман!

Вперше у життi вiн назвав Скоропадського "паном гетьманом".

- Га? - сказав той, вбiгаючи до кiмнати.

- Тут однiй добродiйцi дуже зле, - пояснив Петлюра. Вiн намагався приховати хвилювання. Усi троє схилилися над Марiйкою. Та вiдкрила очi.

- Вiзьмiть мене... - простогнала вона.

- Що? - не зрозумiли чоловiки.

- Займiться зi мною коханням... - тихо пояснила Марійка. - Утрьох... одночасно...

Скоропадський, Винниченко та Петлюра подивилися один на одного. Всi троє почервонiли.

- Інакше... я... помру... - i Марійка знов заплющила очi.

- Що будемо робити? - нерiшуче спитали гетьмана Петлюра з Винниченком. Тепер вони визнавали його за старшого.

Скоропадський задумався.

- Треба рятувати людину, - сказав вiн.

Чоловiки взялися до роботи. Борода та вуса Винниченка лоскотали Марiйчине обличчя. Він цілував її м'якими гарячими губами. Палаючий язик письменника увірвався до її рота. Трохи зашвидко, але ухилитися було неможливо. І вона віддалася його волі, віддалася цьому вторгненню. Тим часом руки Петлюри лягли на її груди. Отаман нещадно м'яв Марiйку. Пальці жадібно стискали її напружені соски. З делікатністю офіцера, Скоропадський повільно задрав її спідницю і опустив трусики донизу. Він ніжно провів долонями по її сідницях, насолоджуючись їхньою пружністю і красою. "Ах!" - сказав гетьман - "Какоє ето счастіє любоваться вамі!" Потім схаменувся і повторив це українською. М'який Винниченко, різкий Петлюра і вмілий Скоропадський торкалися неї утрьох, водночас. Вони робили що хотіли. Жоден куточок її тіла не сховався від чоловічих рук. Винниченко допоміг Петлюрі стягнути з Марiйки блузку та розстебнути ліфчик. Скоропадський зняв з неї спідницю. Тепер вона стояла перед ними голою. Чоловіки й не думали зупинятися. Їхні жадібні губи та язики ковзали тілом дівчини. Невміло, зашвидко, але... так було треба. "Це не мені треба, - думала Марійка. - Це - для України!" І вона забула про власні бажання. Головне тепер - це вони, оці троє, від яких залежить наше майбутня! Трохи нахилившись уперед, вона цілувала Винниченка - усюди. Вона стискала ротом чоловічі соски, лизала його шию і вуха, цілувала живіт... Потім її губи знайшли його гарячий жезл. Потім вона втратила почуття часу та простору. Марійка відчула, як чийся напружений прутень вперся поміж її сідницями. Інший тикався десь знизу, ніби розшукуючи вхід до її піхви. І вона допомогла йому рукою. Той різко врізався у Марiйчине тіло, і та зрозуміла, що прутень належав Петлюрі. Вона продовжувала пестити ротом прутень Винниченка. Той тихо стогнав і вдячно гладив дівчину по голові. Там часом орган Скоропадського почав повільно входити до неї ззаду. Гетьман не поспішав. Він рухався міліметр за міліметром. Але й не зупинявся. Очі заволокло туманом. У голові шуміло. Тільки б витримати! Не втратити тяму. Ти! Мусиш! Триматися! Швидше б... вони... кінчили... І вони ніби почули її думки. Не увійшовши й на половину, прутень гетьмана забився у конвульсіях. Петлюра востаннє різко всадив свій жезл у глибину її тіла. Той раптом обм'як і швидко висковзнув геть. Залишався Винниченко. Марiйка безсило впала на диван і поманила письменника рукою. Неслухняними руками вона спробувала взяла його за сідниці і спробувала притягнути до свого обличчя. Але він зупинив її. Письменник взяв руками дівочі груди і поклав поміж ними свій прутень. Марійка відчула, як він єлозить по ній. Туди-сюди... Це нагадувало масаж. Вона заплющила очі і удавано застогнала. Письменник прискорив темп. Гаряча сперма полилася на Марiйчини груди. Сперми було багато. Вона стікала на шию, на підборіддя... Письменник засмутився і встав.

- Дякую вам... трьом... - втомлено сказала Марiйка. - Це було... чудово, - збрехала вона і зробила вигляд, що засинає.

Скоропадський накрив її своєю шинеллю.Троє чоловіків подивилися один на одного. Вони не знали, що сказати. Зрозуміло було одне - ніколи вже не зможуть вони бути ворогами. Тихо, щоб не будити Марiйку, вони вийшли з кімнати.

Марiйка подивилася на годинник - залишалося ще десять хвилин... Їй і справді треба було відпочити...

***
- А я вже знаю, що Вам усе вдалося! - радісно привітав її професор Борщевський.

- Звідки ж Ви це знаєте? - здивувалася Марiйка.

- А Ви погляньте навколо!

Лабораторія тепер містилася у великій залі. Крізь широкі вікна било світло. Гігантські дивовижні апарати піднімалися аж до самої стелі.

- Ось як теперiшня влада українську науку фінансує! - гордо сказав професор.

На стіні висів величезний портрет Кобзаря. А під ним, на великім екрані світилося: "І чужому навчайтеся і свого не цурайтеся!"

- Вітаю, щиро вітаю! - сказав професор і поцілував Марiйку у щоку. Вони простилися.

Києво-Могилянська Академія нагадувала палац. Стіни було зроблено з бiлого мармуру. Де не де стояли статуї козаків у античному стилі. Замість стелі, високо над головою був скляний купол. До нього тягнулися пальми та баобаби зимового саду. Підлогу та сходи замінили швидкісні ескалатори. Усюди стояли комп'ютери - та настільки сучасні, що Марійка таких у цілому житті не бачила. Марійка ледве знайшла вихід на вулицю. Вона не впізнавала рідного міста. Усюди стояли хмарочоси з терасами та іонічними колонами.

На одному багатометровими неоновими літерами було написано: "Товариство Просвіта". На сусідньому - "Українська народня читальня (Бібліотека)". На третьому - "Музей української нацiональної історії". На четвертому - "НАЦІОНАЛЬНА ОСВІТНЯ АКАДЕМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ (та культур етнiчних меншин)". На п'ятому - "Всеукраїнський Театр "Народнiй Поступ". Сьогоднi у програмi: Оперно-еротична мiстерiя "Козак Голота"." А на найвищому: "Українська Народня Держава. Мiнiстерство Культури".

Марійка вийшла на Майдан Четвертого Унiверсалу що бiля Хрещатика. Посерединi, помiж величезними фонтанами стояв пам'ятник.

Вона впiзнала статуї. Скоропадський, Винниченко та Петлюра стояли поруч, поклавши один одному руки на плечi. А поперед ними, зроблена з бiлого мармуру, стояла вона, Марійка."Батьки Української Народньої Держави та алегорична постать Дiвчини-Волi, богинi Нацiональної Єдностi" - прочитала вона на постаментi.

© Олександра Шелковенко (Саша Шло)


Es existiert solche Nation, wie die Juden nicht

Профессор Тель-авивского университета, историк Шломо Занд уверяет, что не существует такой нации, как евреи, а изгнание евреев с исторической родины – не более чем миф для оправдания создания государства Израиль.
Историк в своей книге "Когда и как вы стали евреями" пишет, что как такового еврейского народа не было, а существовали группы людей, исповедовавшие иудаизм, сообщает сайт MigNews.com.
Занд также утверждает, что изгнание евреев – фикция. Он поясняет, что римляне в принципе не прибегали к изгнанию завоеванных народов, а с приходом арабов, по его словам, большая часть иудеев приняла ислам и ассимилировалась в обществе. Он заключает, что современные палестинцы – потомки тех самых ассимилировавшихся иудеев.
Занд не отрицает миграцию евреев в Вавилон, но утверждает, что в большинстве случаев она была добровольной.
Историк также делает противоречивый вывод, что иудеи насаждали свою религию среди соседей, приводя цитату из книги Эстер. Занд также цитирует ранее проведенные в Израиле исследования, не удостоившиеся публичного обсуждения. Он подробно описывает иудейское царство на юге Аравийского полуострова и иудейских варваров в Северной Африке. По его мнению, еврейская община Испании (сефарды) выросла из арабов принявших иудаизм, которые завоевали Испанию у христиан-европейцев.
Ашкеназы, с точки зрения ученого, потомки Хазарского каганата, пошедшие на север. Занд подчеркивает, что идиш стал смесью хазарского наречия, которое принесли купцы, и немецкого.
Существование общин, исповедовавших иудаизм среди всех рас и на всех континентах, натолкнуло Занда на мысль, что большая часть общепринятых исторических истин об истории еврейского народа является вымыслом основоположников сионизма, которые придумали целый ряд догм, граничащих с расистскими тезисами.
Израиль должен отказаться от формулировки "Еврейское демократическое государство" и стать государством для всех, заключает он. http://www.newsru.com/religy/04mar2008/shlomo_zand.html

El 8 de marzo - el Día de las hembras soviéticas y la prostituta hebrea

8 марта - День советской самки и жидовской бляди
Итак, сегодня в Вавилоне - ДЕНЬ СОВКОВОЙ САМКИ. Главная задача совковой самки - плодить рабских биороботов(совков) для дальнейшей экспансии диавола. Так что этот поганый праздник имеет расовый антибелый контекст. Совдепия женоподобна. С 1917 года в ней культивируется некий особый "женский" культ. Советский тип женщины доминирует на территории России. Такой тип активно продвигает расовое смешение(в практической области). Даже сергияне канонизировали совковую бабку Матрону(в целях денордизации сознания своей итак донельзя обезбоженной склавино-мордвинской паствы), страшная однако религия у них...
Мужское(то есть арийское, северное, нордическое, христианское) подавляется, посмотрите подленькие передачи на россиянском ZOG-ТВ.(23 февраля как денбь советского педераста в расчёт не берём.) "Любовь"? Но любовь есть одна - К БОГУ! И истинная любовь подразумевает искоренение всех богоненавистных особей, уничтожение всего поголовья совков, жидов, муслимов, гуков, сергиан, гомиков, жидо-хамитских неокаинитов. Совки подменяют Любовь похотью, своей "любовью" к наслаждениям, к ханскому кнуту, к жидо-калмыку ВИлу и жидо-хачц Кобе.
Ну а из-за того, что день сей был введён благодаря усилиям двух жидовок - Клары Цеткин и Розы Люксембург(изначально стоило бы назвать 8 марта "днём жидовки"), то хозяин данного Журнала ОТ ВСЕЙ ДУШИ поздравляет всех жидовок с их пГаздником.
http://fedor-nazi.livejournal.com/84702.html
Восточная Фаланга - независимая исследовательская и консалтинговая группа, целью которой является изучение философии, геополитики, политологии, этнологии, религиоведения, искусства и литературы на принципах философии традиционализма. Исследования осуществляются в границах закона, базируясь на принципах свободы слова, плюрализма мнений, права на свободный доступ к информации и на научной методологии. Сайт не размещает материалы пропаганды национальной или социальной вражды, экстремизма, радикализма, тоталитаризма, призывов к нарушению действующего законодательства. Все материалы представляются на дискуссионной основе.

Східна Фаланга
- незалежна дослідницька та консалтингова група, що ставить на меті студії філософії, геополітики, політології, етнології, релігієзнавства, мистецтва й літератури на базі філософії традиціоналізму. Дослідження здійснюються в рамках закону, базуючись на принципах свободи слова, плюралізму, права на вільний доступ до інформації та на науковій методології. Сайт не містить пропаганди національної чи суспільної ворожнечі, екстремізму, радикалізму, тоталітаризму, порушення діючого законодавства. Всі матеріали публікуються на дискусійній основі.

CC

Если не указано иного, материалы журнала публикуются по лицензии Creative Commons BY NC SA 3.0

Эта лицензия позволяет другим перерабатывать, исправлять и развивать произведение на некоммерческой основе, до тех пор пока они упоминают оригинальное авторство и лицензируют производные работы на аналогичных лицензионных условиях. Пользователи могут не только получать и распространять произведение на условиях, идентичных данной лицензии («by-nc-sa»), но и переводить, создавать иные производные работы, основанные на этом произведении. Все новые произведения, основанные на этом, будут иметь одни и те же лицензии, поэтому все производные работы также будут носить некоммерческий характер.

Mesoeurasia

Mesoeurasia
MESOEURASIA: портал этноантропологии, геокультуры и политософии www.mesoeurasia.org

How do you like our website?

>
Рейтинг@Mail.ru